Лірична crônica
Оригінальний вигаданий навчальний приклад; не справжня авторська цитата й не повідомлення про реальну подію
"O mar batia monótono. Não era bem o mar, era a memória do mar, esse mar que carregamos dentro mesmo quando moramos em Belo Horizonte. Pensei na morte, mas pensei pequeno, do jeito que se pensa em morte numa tarde de terça-feira, entre um cafezinho e outro. A morte das terças-feiras não assusta ninguém. É uma morte doméstica, quase íntima, que usa chinelos. Foi então que vi o mendigo alimentando os pombos com o próprio pão. Ali estava a literatura: na generosidade absurda de quem nada tem. O mar continuava batendo. Ou era meu coração? Já não sei. Nunca soube, aliás. A crônica é isso: não saber e escrever mesmo assim." (Море монотонно билося об берег. Це було не зовсім море — радше пам’ять про море, те море, яке ми носимо в собі, навіть живучи в Belo Horizonte. Я подумав про смерть, але дрібно — так, як думають про неї у вівторок по обіді, між однією кавою й наступною. Вівторкова смерть нікого не лякає. Це домашня, майже близька смерть, яка ходить у капцях. І тоді я побачив жебрака, що годував голубів власним хлібом. Ось де була література: в абсурдній щедрості того, хто нічого не має. Море й далі билося об берег. Чи то билося моє серце? Я вже не знаю. Власне, ніколи й не знав. У цьому й полягає crônica: не знати й усе одно писати.)
Оповідна сцена
Оригінальний вигаданий навчальний приклад; не справжня авторська цитата й не повідомлення про реальну подію
"O senador acordou com gosto de cinzas na boca. Não fumava há anos – promessa de campanha –, mas ali estava: cinzas, derrota, fim. O Rolex no criado-mudo marcava 5h47. Número primo, pensou, e riu da própria estupidez. Que importavam números primos quando o escândalo explodiria às 8h, horário nada primo, completamente divisível pela desgraça?
